Герпангіна — що це за хвороба
Герпангіна — це гостре вірусне захворювання, яке вражає слизову оболонку ротоглотки, найчастіше у дітей віком від 3 до 10 років. Збудниками є ентеровіруси, переважно вірус Коксакі групи А (A2–A10, A16) або ентеровірус 71. Хвороба проявляється підвищенням температури, болем у горлі та появою характерних дрібних пухирців і виразок на задній стінці глотки та мигдаликах.
Причини та шляхи зараження
Герпангіна передається повітряно-крапельним або фекально-оральним шляхом. Вірус потрапляє до організму через слизові оболонки носоглотки чи ротоглотки, потім розмножується в лімфоїдній тканині та поширюється через кров.
Джерелом інфекції є хвора людина або безсимптомний носій. Найчастіше спалахи трапляються у літньо-осінній період, особливо у дитячих колективах — садках, таборах, школах.
Основні симптоми
Інкубаційний період герпангіни становить 3–5 днів. Початок гострий, з підвищення температури до 38–40°C. До типових проявів належать:
- біль у горлі, який посилюється під час ковтання;
- підвищення температури тіла;
- загальна слабкість, головний біль, відмова від їжі;
- збільшення шийних лімфатичних вузлів;
- поява висипу у ротоглотці — дрібні червоні пухирці (2–4 мм), що швидко перетворюються на ерозії.
Висип зазвичай локалізується на м’якому піднебінні, дужках, язичку, задній стінці глотки. На відміну від звичайної ангіни, герпангіна не супроводжується гнійними нальотами на мигдаликах. Інколи можливе поширення висипу на долоні, стопи або сідниці (поєднання з хворобою «рука-нога-рот»).
Перебіг захворювання
Температура зазвичай тримається 2–3 дні, а елементи висипу зникають через 5–7 днів. У більшості випадків хвороба має легкий перебіг, але у дітей із ослабленим імунітетом або немовлят можливі ускладнення — серозний менінгіт, енцефаліт чи міокардит.
Діагностика
Діагноз встановлюється клінічно на основі характерного вигляду слизової. Для підтвердження у складних випадках можуть застосовувати:
- ПЛР-дослідження мазків із ротоглотки для виявлення ентеровірусу;
- Серологічні тести (виявлення антитіл у крові).
Важливо відрізняти герпангіну від бактеріальної ангіни (стрептококової), кандидозного ураження чи афтозного стоматиту, адже підхід до лікування у цих випадках різний.
Лікування
Специфічного противірусного препарату для лікування герпангіни немає. Терапія симптоматична і спрямована на полегшення проявів хвороби:
- жарознижувальні засоби (парацетамол, ібупрофен);
- знеболювальні або антисептичні спреї для горла (бензокаїн, гексетидин);
- полоскання розчинами ромашки, шавлії, фурациліну;
- м’яка, негаряча їжа та рясне пиття для запобігання зневодненню;
- при необхідності — противірусні засоби інтерферонового ряду за рекомендацією лікаря.
Антибіотики при герпангіні не застосовуються, оскільки захворювання має вірусну природу. Їх можна призначати лише при приєднанні вторинної бактеріальної інфекції, що трапляється рідко.
Профілактика
Профілактичних щеплень проти герпангіни не існує. Основні заходи спрямовані на запобігання поширенню ентеровірусів:
- часте миття рук з милом, особливо після туалету та перед їжею;
- використання індивідуального посуду та рушників;
- дезінфекція іграшок і предметів побуту;
- уникнення тісного контакту з хворими дітьми;
- ізоляція дитини до повного одужання (зазвичай 7–10 днів).
Після перенесеної інфекції формується імунітет лише до конкретного типу ентеровірусу, тому повторні захворювання можливі.
Коли звертатися до лікаря
Обов’язково звернутися до лікаря, якщо:
- температура тримається понад 3 дні;
- дитина не може ковтати або пити;
- з’явилися судоми, сонливість або блювання;
- висип поширюється за межі ротоглотки.
У більшості випадків герпангіна минає без наслідків, але важливо контролювати стан дитини та запобігати зневодненню.
